Що найбільше впливає і формує людину? Гени, виховання чи оточення?

О, це дуже цікаве питання! І саме по собі і тому, що воно неодмінно наштовхує на глибші міркування. Я вже доволі довго і часто над цим замислююся, і поки не маю однозначної відповіді. Але схиляюся до того що людину, як особистість, формують вроджені задатки та природні схильності. І я навіть не впевнений що це можна назвати генетикою бо під генетикою зазвичай мають на думці особливості найближчих родичів — батьків, дідусів/бабусь, прабатьків. Я добре знаю випадки коли ця найближча генетика була, кажучи м’яко, негативна, зі схильностями до різних зловживань, слабким здоров’ям, низьким соціальним становищем, а в дитині, здавалося б всупереч логіці, звідкись з’являлося бажання йти обірвати такі «традиції» і в результаті її життя повністю відрізняється від життя її найближчих предків. Звідки це могло взятися? Можливо ми просто замало знаємо про генетику і можна сказати що в таких прикладах просто відбуваютться якісь зміни в ДНК, які ми, керуючись нашими теперішніми знаннями, поки не можемо передбачити. Якщо і так то це все ж не дає задовільної відповіді, адже теоретично, розкручуючи цей ланцюжок ми можемо дойти до якихось ультрадавніх предків людини і дослідження їх ДНК і того як це повпливало на нас і тд. А можливо такі ситуації це швидше винятки. Та з мого досвіду це загалом поширене явище.

Стосовно виховання, думаю це дуже значний фактор і його не можна недооцінювати. Як мінімум, якщо не забезпечити людині якогось базового розвитку, вона не стане особистістю взагалі. Та й загалом, статистично видно що краще виховані, розвинені (та в результаті освічені) люди стають кращими членами суспільства. Проте знову ж таки, це точно не можна назвати домінуючим бо є маса випадків коли життя людини і її характер суперечить тому як її виховували.

Оточення — я думаю це найменш значущий фактор. Мені здається людина насправді схильна змінити оточення, якщо воно їй не комфортне, аніж піддаватися на вплив.

Тож підсумовуючи, я думаю, якщо відповідати на це питання суто прагматично-науково то усі ці фактори впливають на людину в певній пропорції. Можливо для кожного ця пропорція своя.

Та моя особиста гіпотеза стосовно цього всього, наразі, така: в кожній людині є дещо унікальне. Якась трансцендентально-ірраціональна частинка. Словами філософії це — кваліа. Я особисто вважаю що це можна називати душею — внутрішнім світом людини. І в залежності від особливостей душі, в кожній людині закладена певна реакція на певні події-подразники які стаються з нею в зовнішньому світі, певна схильність. Наприклад, хтось може плакати від класичної музики, а комусь вона нудна. Хтось любить французькі романи 18-го століття, а хтось Макса Кідрука. В когось викликає захоплення математична формула, а в когось зустрічати світанок в наметі, в горах. Оцей набір схильностей я називаю конфігурацією душі. Це можна коротко описати так — насправді, людина відчуває, сприймає та розуміє те, що в ній уже є.

Проте тоді, неодмінно, постає запитання — якщо так то виходить що людина і те якою вона є/буде вже наперед визначено? Я відповім що ні, бо окрім душі в людині є ще розум і якщо душа це набір певних прагнень та схильностей то користуючись розумом людина якраз може оцінити які з ци прагнень добрі, які ні, що їй робити варто, а що не варто. І крім цього, завдяки розуму людина може розвивати та культивувати в душі ті якості які будуть для неї корисними. І власне в цьому для мене, напевно, полягає зміст життя — реалізувати ті хороші задатки які в мені вже є, на користь суспільства/людей/життя/абощо, тобто бути корисним. І старатися розвивати якомога більше добрих та корисних схильностей яких в мене ще немає. Тобто, узагальнюючи, особисто для мене життя це еволюція душі.

З розуму і душі, я вважаю, складається свідомість людини. А пошук того що таке свідомість та кваліа, де вони знаходяться, що, як та чому на них впливає — це крайові питання філософії, нейро та когнітивних наук і, поки що, людство, судячи зі всього ще далеко до знаходження відповідей. Проте, прогрес є, і якщо ще пару сотень років тому якась знатна персона могла вважати що свідомість міститься в серці чи печінці то зараз ми вже однозначно впевнені, що вона все ж в мозку і навіть говоримо про те щоб оцифрувати свідомість і перенести її на інші носії.